Адже все довкола неї, і катедральна церква, і шумяча річка і ті старі дерева, під котрими вони шептали собі про свою любов, все то говорило її тепер, що вона його любить. Там де її любов розцвилася в повній силі, там хотіла вона відібрати його собі назад а відтак втікати з ним геть далеко край світа, де би їх вже ніхто не найшов.
— Слава Тобі Господи, вже скінчилося, — сказала бабуся Ґабе розвісивши послідний ручник на корчі; за дві години все вже буде сухе. Бувайте здорові, панночко, мене вже вам тепер не треба.
Серед сего білля, що як той цвіт відбивало від зеленої трави на полі, думала Ангелика про той день, коли то серед шуму повіваючих в воздусі випраних хуст їх серця так чесно пізналися. Чому-ж він вже не показувався, чому не заходив до неї? Коби так вона могла його обняти тепер своїми руками, то вже і знала би, що він нічий більше лиш її. Вона б не гнівалась на него за то, що він так слабодушний, досить, щоби лиш показався а вона-б нічого більше не бажала, лиш коби так на завсігди були щасливі. Він би на все зважився, коби вона лиш на хвильку могла бути при нім.
Так минула година а Ангелика все ще походжала повільним кроком поміж розвішеним біллям. Від ясного світла сонця і вона сама виглядала біла. В її груди відізвався якийсь неспокійний голос і ставав чим раз сильнійший, та не давав її підійти під огорожу города. Вона злякалася тої боротьби, яка в ній знов відізвалася. Так чого-ж? Хіба-ж вона не повинна була так зробити? Але тимчасом прийшло її щось иншого на гадку, над чим вона призадумалась, а що заглушувало її простодушну пристрасть. Не було нічого простійшого, як лиш побічи до милого. Але вона не мала вже відваги, бо її став мучити сумнів і не пускав її: прецінь вона заклялася, а коли-б тепер пішла, то може-б і зле зробила. Коли над вечір білля вже повисихало а Губерт прийшов її помагати здіймати, то вона все ще не знала, що має зробити. Постановила в ночі розважити. Набравши перед себе повнісенько білих як сніг хуст кинула ще раз неспокійним оком довкола на Маріїнське поле, як колиб боялася, щоби тиха в сій закутині природа, повірниця її гадок, не зрадила її.
На другий день пробудилася Ангелика дуже неспокійна. Минали ночі за ночами, а вона все ще не знала, що має
