Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/165

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Ні, ні, мені не студено; я піду сама. Заждіть ще лиш хвильку, лиш одну хвильку.

Він зміркував добре, що її прикувала якась невидима сила до сих меблів і то мабуть так сильно, що вона в сій хвилі не могла від них відірватися. Коли-ж він зараз не забере її з собою, то буде мусів по сім смутку вести ще відтак боротьбу з батьком, до котрого вже від кількох тижнів боявся приступити. Тому то не переставав її благати.

— Ходіть зі мною, на вулицях тепер темно і ми серед темноти виїдемо з міста. Поїдемо безпечно і переспимо одно другому на руках, а буде нам так тепло, що і холод ночі нічого нам не зашкодить. Коли засвитає, то будемо вже їхати сонцем, а все дальше і дальше, аж приїдемо до самого раю… Ніхто не буде нас знати, будемо лиш жити одно для другого, десь в великім городі, не будемо про ніщо більше журитися, лиш як би то з кождим днем що раз сильнійше любитися. Там будуть цвіти так великі як дерева а овочі солодші від меду. Серед сеї вічної весни не будемо, серденько, нічим більше жити, як лиш нашими поцілуями.

Її аж ляк взяв від сего жару любови, що так розпалила її личко. Її ціла душа розпливалася в тих розкошах, які її чекали.

— Зараз, в сій хвилині!

— А коли відтак нам навкучиться так їздити, то повернемо назад сюди. Поставимо на ново замок Готкерів і будемо там жити аж до самої смерти. То моя мрія… Ми вложимо в то, коли буде потреба, цілий мій маєток. Над обома долинами буде знов стояти вартівня. Ми будемо жити в світлицях межи вежою Давида а Кароля Великого. Поставимо на ново давну кріпость як в часах її сили і слави, будуть вали і вежі та і каплиця в давній величавости… А я рад би, щоби ми там жили, як жилося в давних часах, ви як княгиня а я як князь, а довкола нас дружина і всяка прислуга. Будемо жити в мурах пятнайцять стіп грубих, замкнемося в них і будемо жити як в казці… Коли сонце буде западати за гори, ми будемо вертати на великих сивих конях з ловів. Перед нами будуть люде падати на коліна, буде трубіти труба і будуть спускатися зводжені мости. Вечером будуть з нами пирувати королі. Наша постіль буде стояти на естраді а понад нами буде підниматися бальдахін. З далека буде чути милозвучну музику, а ми серед пур-