ла. Лиш шлюбну сукню казала собі принести рано перед вінчанням.
Коли Ангелика того дня рано на своїй широкій постелі отворила очі, мало що не минулася з розпуки; вона налякалася, що не може удержатись на ногах. Хотіла встати, але ноги під нею западалися. Від того страшного переляку щезла десь і та веселість з тамтого тижня. Коли відтак побачила, як Губертина ввійшла весело до кімнати, то здивувалася не мало, що і вона була в силі з нею ходити; але вона міркувала то добре, що то не її власна сила держить її на ногах, лиш що то її помагала сила невидимого і що якісь прихильні руки її носили. Її убрали; вона була як перо легка, майже вже нічого не важила. Коли мати тому здивувалася, то вона відповіла на то жартуючи, щоби борони Боже не дмухнула, бо ще готов її вітер вхопити. А коли її убирали, то холодна хатина під боком катедри задрожала від могучого віддиху великана, бо в катедрі гуділо вже від приготовань до торжества. Духовенство поралось вже дуже поквапно а безустанні голоси дзвонів розносили таку радість по місті, що від неї аж старі мури дрожали.
Вже цілу годину дзвонили дзвони, як коли-б в горішнім місті було якесь велике свято.
Був теплий квітневий день, а сонце світило ясно і гріло мов би на зазив голосного звуку дзвонів; вулицями снувалося богато людей. Цілий Бомон спішив на весілля малої вишивачки, що позискала собі була любов всіх мешканців. Сонце так якось чудно обливало своїм світлом вулиці міста, що здавалося, що то ніби якісь чародійні руки сиплють золотом на землю, а серед сего веселого світла сунулася величезна товпа людей до катедри і незадовго наповнила її битком. Навіть цілий пляц ді Кльоатр був повний людей. Тут піднималася головна фасада церкви як цвітиста китиця в гору і переходила з спідної будови в чисто романськім стилю в горішну будову в стилю ґотицькім. Здавалося, що аж сама та фасада радується з сего весілля, бо все, що на ній ясніло, все, що разом з нею в гору піднімалося, всі камінні острокаблуки, всі стовпики, балюстради і склепіння, всі низки, що скривали в собі статуї святих, всі хрестики і прикраси на причілку, всі розети, словом все, що лиш там було, супроводжало бідну дівчину по дорозі її життя, котре для неї було лиш одним непонятним чудом.
