князя? Тому то обоє Губерти стояли тепер на колінах перед престолом Всевишнього і вже аж не могли молитися, бо не знали як Йому дякувати за ту ласку, котру Він їм зіслав. А перед ними на троні сидів єпископ, що також належав до родини. Він виглядав в своїх ризах церковних зовсім як правдивий заступник Божий: на його поважнім лиці натхненім духом Божим не було ані сліду людської пристрасти. Понад його головою видно було вишитий герб Готкерів, котрий держали два ангели.
Тепер розпочалось торжество. Явилося все духовенство, прийшли були навіть сусідні священики, щоби звеличати свого єпископа. З поміж білих священичих ризів виглядали тут і там золотаві ризи співаків і червоні ризи міністрантів. Навіть вічну темряву в глухій романській каплиці освітило було того дня веселе світло цвітневого сонця і пробивалося через вікна та ніби жаром обсипало їх примурки. В середині церкви горіло ціле море свічок; там їх було тільки як звізд на небі. Великий престіл стояв цілий в світлі; позапалювано всі павуки і підсвічники на стінах. Перед молодими уставлено два великі канделябри з величезними раменами, від котрих, як ніби від сонця, розходилося світло. Дальше уставлено цілий ліс всіляких ростин і цвітів, розцвилі корчики білих азалій, білих камелій і лелій. Аж далеко в глубину апсиди заходило золотаве та срібляве світло а тут і там промайнув кінчик шовку або оксаміту, коротко сказавши, з поза розставлених цвітів пробивалося як від монстранції так ясне світло, що аж за очі ловило. Понад то все піднімалася баня церкви, що спочивала на чотирох величезних стовпах. Від якогось невидимого подуву дрожала полумінь тисячів свічок і клонилася перед світлом сонця, що заходило до церкви через ґотицькі вікна.
Ангелика просила, щоби її вінчав отець Корнил. Коли отже побачила, що він вже іде а з ним і два послугачі, то аж усміхнулася до него. Таки сповняються її мрії, вона віддається і то так, як того навіть і не сподівалася, за богача, гарного і знатного чоловіка. В церкві співають вже вінчальний гимн, горять тисячі свічок, а людей в ній, а духовенства без ліку. Стара ся церква ще не виділа такого вінчання; серед сего щастя аж ніби стіни її розступилися і вона стала ширша. Ангелика лиш усміхнулася, вона почула вже смерть в собі; вона почула, як серед сеї загальної радости смерть
