вже тішиться з своєї побіди. Коли увійшла до церкви, звернула свої очі на каплицю Готкерів, де спочивали Льоретта і Бальбіна, ті щасливі покійниці, що погибли в повній силі молодости, в хвилі найбільшого щастя в своїм життю. В сій хвилі здавалося її, що вона вже совершенна, що перемогла саму себе, що вона так відмінилася, як коли-б на ново на світ народилася; уважалася щасливою, що уноситься як то надприродне сотворіння і длятого в чистоті свого серця величала Всевишнього разом з своєю старою подругою, катедральною церквою. Коли приклякла, то так, як покірна рабиня Божа, що позбулася зовсім гріха первородного. Відрікаючись всего чулася щасливою.
Отець Корнил зійшов від престола і виголосив науку словами приятеля. Він вказав на примір Христа і говорив про те, що треба жити в вірі і виховувати свої діти по христіянськи. І знов усміхнулося лице Ангелики а Фелисіян згадавши на се щастя, котре вже здавалося бути майже певним, аж затрясся. Відтак слідували приписані питання і відповіли, що вяжуть на ціле життя, і рішаюче слово „Так”, котре вона висказала з цілої глибини свого зворушеного серця а він голоснійше і з лагідною повагою. Так злучилися вони на віки, священик звязав їм руки і виголосив приписану формулу. Опісля поблагословив священик обручку, символ ненарушимої вірности і нероздільности звязи, що треває на віки, і покропив її свяченою водою зробивши кропилом знак святого хреста над золотою обручкою на срібній тарілці: „Благослови Господи обручку сю…” Він дав її мужеві на доказ, що церква запечатала і замкнула його серце, щоби там не закралася ніяка друга жінка. А муж вложив її на палець жені, щоби їй дати тим доказ, що зі всіх мущин лиш він один на віки до неї належати буде. Так настало злучення без кінця і ціли; вона носила знак, що мав йому безустанно нагадувати зложену присягу. Був то також обіт на довгий ряд літ, що мали прожити з собою, немов би то та мала золота обручка мала їх вязати ще і поза гробом. Коли священик по молитві при кінці ще раз їм дав науку, проявився на лиці Ангелики знов якийсь усміх відречення. Вона-ж прецінь знала, що то буде.
І знов загуділи орґани а отець Корнил відійшов з міністрантами від престола. Преосвящений мимо своєї строгої поваги поглянув лагідно своїми орлиними очима на повінча-
