Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

21

МРІЯ



Губерт старався вибити жінці з голови ту кривду, яку він її заподіяв тим, що одружився з нею проти волі її матері. При смерти своєї дитини, міркував він добре, що вона уважала то за допуст Божий з його вини і він старався всіми силами її переблагати. Ту ціль осягнув він був вже давно, бо жінка обожала його, але він все таки ще не раз думав, що вона йому того не простила а то його все ще не раз гризло. Коли-б їм вродилася ще одна дитина, то вони були би певні, що вже і матір у гробі з ними помирилася. Тому то вони нераз просили Бога, щоби їм дав дитину і Губерт припадав нераз до ніг своєї жінки з такою непорочною а горячою любовію, як колиб був ще лиш її женихом. В присутности учениці не важився він навіть поцілувати своєї жінки в волосся, а хоч вже двайцять літ жив з нею, то все ще заходив до її кімнати з таким чувством, як колиб з нею лише що пібрався. А була то миленька кімнатка, помальована на біло і сиво і виложена тапетами з голубими китицями та з оріховими меблями, покритими кретоном. В кімнатці тій було тихо тихенько, ні найменший шелест не заходив туди, а та щира любов, яка в ній панувала, обнимала і цілий дім. Все те було для Ангелики мов якимсь етером любови, серед котрого вона підростала в повній силі чувства і невинности.

Її виховання доповняла ще одна книжка. Коли Ангелика одного разу шукала чогось по всіх закутках, знайшла на полиці в робітні якусь запорошену книжку під заголовком „Побожні оповідання”, написані Жаком з Воражін. Був то старий француський переклад, походячий ще з 1549 року, котрого певно уживав колись якийсь вишивач задля тих образків, які були в книжці, а з котрих він міг довідатися дещо з життя святих, потрібного для своєї роботи. Ангелика довго не могла надивитися на ті образки і налюбуватись ними. Коли її позволили бавитися тою книжкою, брала вона зараз велику книгу in quarto, оправлену в жовтий сафіян, і перевертала в ній листок за листком. Насамперед дивилася на верхній заголовний лист з адресою книгаря: „В Парижі, Rue Neufve Notre Dame, під знаменем св. Івана Хрестителя”. Відтак оглядала сам красний заголовок з рамцями, що в рогах мали медальони з чотирма євангелистами і що в споді закінчувалися образком, представляючим трох царів зі сходу а в горі воскресінням Христовим. Відтак ішли вже образки за образками, великі і малі образки в тексті: