числі виростають з їх могил. Двома струями пливе олій — царський лік — з ніг і голови св. Николая. З домовини Кикилії, коли її отвирають, роздається чудесний запах рож. Домовина Доротеї повна манни. Всі мощі святих дівиць і мучеників показують чуда, викривають брехунів, зневолюють злодіїв віддати то, що забрали, вислухують просьби бездітних жінок і вертають умираючим здоровля. Нема нічого неможливого, невидимий рядить, а одиноким законом є лиш воля надприродного володітеля. В святинях показують чарівники свої штуки — видно, як серпи самі від себе жнуть; повзаються залізні вужі; чути, як сміються бронзові статуї і як вовки співають. На то відповідають зараз святі і ще їх перемагають: просфора переміняється в живе тіло; з образа Христа тече кров; палиця засаджена в землю розцвитається; добуваються жерела; теплий ще хліб росте в очах бідних і множиться; дерево віддає честь Ісусові і клониться перед ним; відтяті голови говорять; розбиті чарки стають назад цілими; дощ оминає церкву і ллється струями на сусідні палати; одіж пустинника не зуживається а відновляється кождої пори року, як кожа на звірині. В Вірменії кидають гонителі оловяні домовини пятьох мучеників в море, домовина з шкірою апостола св. Вартоломея стає попереду а чотири другі пливуть рядом за нею мов яка фльота і гнані вітром перепливають далеко морем аж до берегів Сицилії.
Ангелика вірила кріпко в чуда. В своїй невіжости здавалося її, що всюда довкола неї діються лиш самі чуда: чудом було для неї, що зірки сходять, чудом, що розцвитаються скромні фіялочки. Її здавалося, що треба хіба бути божевільним, щоби думати, що все діється лиш механічно після якихсь точних правил. Вона так богато річей не могла поняти, вона чулася безсильною і зовсім щезала серед тої всемогучости, котрої силу не могла ніяк зрозуміти, ба навіть не булаб про ню здогадувалася, колиб дух Всевишнього не був від часу до часу овівав її личко. Як христіянка первісної церкви, начитавшись і розлюбувавшись в побожних оповіданнях, вона спускалася на ласку Божу вижидаючи від неї прощення первородного гріха. Вона не знала ніякої свободи, лиш сам Бог міг її післати спасіння, зробивши її причастницею своєї ласки. Його то була ласка, що завів її під стріху Губертів, в тінь катедри до життя в покорі, чистоті
