і вірі. Правда, що не раз чула вона, як в глубині її єства відзивався грізно первородний гріх: хто знає, що було-б сталося з неї, колиб була там осталась, де на світ прийшла?
Річ певна, що лихе сотворіння, коли вона тимчасом росла в сім благословеннім кутику з кождим роком в цвитучім здоровлю. Хіба-ж то не ласка Божа була з нею, не той осередок всіх оповідань, які вона знала на память, тої віри, що її наповняла, того превеликого містицизму, котрим вона віддихала, не той осередок невидимого, котрого чуда здавались її природними? Він то був тим, що дав її сил до боротьби з життям, так як і Його то була ласка, що надавала силу мученикам. І вона представляла собі Його на свій лад: Він виростав в її фантазії, роздразненій оповіданнями, з несвідомих бажань її дівочого серця; Він обнимав все то, що для неї було непонятне і викликував в ній у всіх річах то, що надавало їм життя, а чого вона ніяк не могла зрозуміти. Все походило з тої ласки, щоби відтак назад до неї вернути; Бог сотворив чоловіка для спасення людей. Так толкувала вона собі в своїх мріях. Нераз мало що з розуму не сходила, ловилася, як коли-б без памяти, руками за лице, бо аж не знала, чи вона ще дійсно жиє. А може вона також лиш якась мара, котра щезає, як та, що її сон зродив?
Раз в травні сиділа вона до пізна в ночі на бальконі і нараз розплакалася. Вона зовсім не сумувала, лиш зробилося її тяжко на серці, бо вона когось сподівалася, хоч ніхто не мав прийти. Ніч була дуже темна, а Маріїнське поле виглядало під звіздистим небом як країна духів; вона ледви що могла розпізнати чорну масу вязів в єпископськім городі і у Воанкуртів. Лиш вікно від каплиці світилося. Чого-ж її так важко билося серце в груди, коли ніхто не мав прийти? Вона вже від дуже давна, бо майже від малку, все когось вижидала, а тепер, коли стала старшою — її минав вже сімнайцятий — палило її то чувство як горячка. Нічо в світі не було-б її налякало, вона слухала прецінь того шепоту цілими тижнями в сій таємній закутині, що набирала життя лиш в її фантазії. Побожні оповідання ослабили її надприродний світ з святими обидвох полів, для неї мало настати чудо. Вона розуміла добре, що то довкола неї відживало; що той шепіт видавали з себе мовчаливі твори, бо то промовляло до неї лиш листя дерев, лиш вода, що жур-
