було, щоби не виглянути, а вона його не побачила, то була сумна аж до слідуючого дня.
Одного рана давав її Губерт якраз дальматику до роботи, коли хтось задзвонив в дзвінок від хати і він мусів вийти. То певно прийшов хтось замовляти роботу, бо Губертина і Ангелика чули добре через відхилені двері, як з надвору доходив до них голос. По хвилі підняли вони, налякані, голови. Чути було, що хтось ішов по сходах; вишивач вів гостя на гору, чого ще ніколи не бувало. Ангелика стала мов нежива, вона пізнала, що то Фелисіян. Він представився їм яко ремісник-артист, а у тих людей руки прецінь завсігди білі. Коли вона не виходила до него, то він, довго її виглядаючи і не знаючи, що такого сталося, думав вже, що вона таки його не любить, та зайшов тепер сам до неї.
— Чуєш, дитинко, — відізвався Губерт, — то до тебе прийшли. Сей пан хоче нам дати якусь дуже важну роботу. Я думав, що таки найліпше буде, коли я його сюди заведу і тут спокійно поговоримо…. То моя донька, будьте ласкаві та покажіть її взірець.
Ані він, ані Губертина не підозрівали ані трошки нічого. Лиш з цікавости приступили близше, щоби приглянутись. Але Фелисіян і Ангелика так були зворушені, що аж дух в них запирало. Йому аж руки тряслися, коли розвивав взірець, і мусів поволи говорити, щоби не дати по голосі пізнати, що з ним діється.
— Розходиться, бачите, о мітру для Преосвященого… Тутешні жінки хотять зробити йому дарунок і припоручили мені, щоби я тим ділом занявся, виготовив що треба і допильнував роботи. Я маляр, що на склі малює, але иноді займаюся і старинною штукою… Ось видите, я не видумав нічого нового, лиш просту ґотицьку мітру на новий лад.
Ангелика нахилилася над великий розложений взірець і лиш з тиха шепнула:
— О, свята Агнія!
І в самім ділі, то була та сама тринайцять-літна мучениця, покрита лиш своїм довгим волоссям, з маленькими ніжками і рученятами, точно така як та, що стояла на філярі під катедрою, або як та деревляна її статуя, що стояла в церкві і що колись була помальована а тепер вже зовсім споловіла. Цілу передну часть мітри занимала Агнія, її несли два ангели просто до неба. Під нею десь далеко тягну-
