загинає коло Сухого Логу і підходить знову до Дону та йде по ньому вгору через Богучар, Журавку, Нижній Мамонь, Н. Калитву, Павловське й далі по Дону до слободи Ліски.
Осередком національно-культурного життя цього краю аж до останнього адміністративного поділу, переведеного совітською владою, була Острогожчина й м. Острогозьк. Виникло це місто, а потім і цілий Острогозький край десь року 1653., як — осередок Острогозького Слободсько-Українського полку українських козаків («черкасів»), що прийшли сюди р. 1652. в кількости 1067 душ під проводом полковника Івана Дзінковського. Був це перший з полків Слобідської України, що розвинувся й охопив собою територію пізніших повітів, як самого Острогозького, так Бирюченського, Богучарського, частинно Коротоякського, Павловського та ін., сягаючи на північ аж до меж Орловщини.[1]
У місцевості, що лежить на р. Богучарі, яка впадає в Дін, уперше появилися українські козаки десь у половині XVII. століття. М. Грушевський, подаючи про це згадку, вказує, що десь в роках 1641—46. на усті р. Богучар (недалеко від теперішнього м. Богучара) почали появлятися козаки — «черкаси».
Року 1646. — «уже з ранньої весни — за-
- ↑ На ці полки не треба дивитися тільки як на військову одиницю. Це перш за все була одиниця адміністративна. Ціла територія того часу поділялася також на полки-провінції.
8
