Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том IV (1922).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Відновлення й повалення У. Н. Р.
Розділ І.
Диктатура працюючих чи буржуазна (парляментарна) демократія?

І. Революція переступає межі, визначені їй Українським Національним Союзом. — Момент, коли республиканське військо взяло Київ і гетьман Скоропадський зрікся влади, був моментом фактичного і формального відновлення Української Народньої Республики.

Справа повалення диктатури поміщиків і капіталістів була довершена. Але цей факт сам по собі ще не давав розвязки тих питань, які стояли перед українською революцією. Навпаки, саме тепер ті питання стали у весь свій зріст і явились справжнім „пробним камінем“ для тих суспільних ґруп і кляс, котрі брали активну участь в поваленню гетьманщини.

Кудою йти далі? Що будувати на руїнах гетьманщини? Хто, яка кляса повинна взяти в свої руки провід в тій будові? От були питання, на які треба було давати негайну, ясну і тверду відповідь.

Дати відповідь на ці питання для українських соціялістичних партій було далеко трудніще, ніж керувати селянством та робітництвом в часі повстання проти гетьманщини.

„Невдячна“ суспільно-економична структура України не сприяла виробленню ясної клясової революційної лінії. 80% селянського, хліборобського населення, менше 10% пролетаріята, все це вязало українські соціялістичні революційні партії в їх соціялістичних плянах. Селянський характер української революції, здавалось, не підлягав ніякому сумнівові. В українській політичній пресі того часу повстання проти гетьманщини називали просто селянським повстанням; головною підпорою революції всі українські соціялісти вважали малоземельне та безземельне селянство. Робітництво при цьому вважалась цілком другорядним фактором[1].

До такого перебільшення ролі селянства й недооцінки значіння робітництва в революції штовхали українських соціялістів, крім згаданих вище причин (переважаючої більшости селянського населення й його безумовної активности в боротьбі з гетьманщиною), ще й національні відносини на Україні. Україножерна політика московських соціялістичних партій на Україні підчас гетьманщини, „нейтралітет“ деяких з них

  1. Від українських соціялістів можна було в той час часто почути, як вони, дорікаючи неукраїнським соціялістичним партіям за їхній „нейтралітет“ в боротьбі українського селянства та робітництва з гетьманщиною, говорили: „Це наше революційне селянство, а не ваше робітництво, скинуло гетьмана“.