поменчавши з находу татарського, теж складала невеличкі громади, безкнязївсько-дружинного устрою й концентрациї, в безпосередному підданьстві у Татар.
Про загальний устрій громад, про їх відносини до Татарів маємо дуже цїкаве поданнє, хоч воно належить до часів пізнїщих, до XIV. в., й дає нам основу властиве для анальоґій в давній литовсько-руській лїтописи (інакше називаєть ся I л.-рус. лїтопись, лїтопись Даниловича, Попова, лїтописець литовський). Оповідаючи про порядкуваннє князїв Кориятовичів на Поділлю, лїтописець каже, що Подїллє належало до трох братів, татарських князїв-дїдичів сеї землї, „а отъ нихъ заведали атамани, и бойскаки (баскаки) пріѣздяючи отъ тыхъ атамановъ имовали (брали) съ Подольскои земли данъ.“ В цїлій землї не було жадного „города“, се-б то фортецї, анї камяного, анї деревяного.[1]
З сїєї звістки знати, що Татари не мішали ся в громадське життя руської людности, задоволялись відбираннєм дани. Дань сю збирали татарські баскаки тільки приїздячи на час, а з людом не мешкали. Земля складала ся з окремих, певне — дрібних, міських і сїльских громад. Заступниками їх були отамани (ватаманами на Поділлю називали ся й пізнїще, аж до XVIII. в., сїльскі голови); отамани сї, знать, були з тубильцїв, або виборні, або наставляли їх Татари в порозумінню з громадою: очевидячки, отамани бували з людий громадї милих, бо й мали вплив на неї, бо Кориятовичі, осївши Подїллє, як оповідає та-ж лїтопись, увійшли в порозуміннє з отаманами й на їх спираючись, повстали на Татар: „войшли у пріязнь со отаманы, почали боронити Подольскую землю отъ Татаръ, а босакомъ выхода (дани) не почали давати“[2]. Татари дбали тільки ще про те, що-б ще давати руській людності приводів до опору: не дозволяли їм будувати фортець (як і на Волині Бурундай примусив князїв знищити фортецї. Само собою, що при такому устрої не можливе було й істнуваннє дружини.
Сї ознаки устрою взагалі згожують ся з тими поданнями лїтописи про громади волинські й київські, що ми подали вгорі. Можна гадати,
