захистом татарським, під рукою баскака жило ся не зовсїм погано. А що то не були якісь розбійницькі банди, се видко з того, що як князь Сьвятослав напав раз на перехожих, що йшли з слободи в слободу й побив їх, то з переляку обидві слободи розбігли ся: сего розбійницькі банди не вчинили-б, тим паче, що сила у кн. Святослава була не велика; знати, що були то тихомирні мешканцї, котрим зовсїм не мило було з кимсь битись, сперечатись, котрі йшли на татарські слободи для працї на спокою.
Таким способом навіть під рукою Татарина-осадчого жило ся добре й охочі люди тягли ся туди з усїх сторін. По інчих же громадах, і такого безпосередного мешкання в Татарвою не було: як подано вже було вище, нїде по громадах правобічних не знаходимо ми анї татарських начальників, анї залог. Людність провадила своє життє непорушно, на основах своєї народної культури, сподїваючись від Татар захисту від усякого ворота,
Що було непевного в сему устрою, се те, що громади без дружини, без фортец, до того без концентрациї не могли поставити дужого опору й не убезпечені були від утисків татарських з одного боку, з другого від находів ворожих князїв, як то ми бачили вже в оповіданнях про Данила. Але утиски татарські мали бути припадкові, бо взагалї Татарам було дуже користно задержати за собою своїх підданцїв, не дратувати їх. Находи Данила були можливі тільки доти, поки Татари не звернули уваги на єго полїтику й не поставили єму дужчого опору. Чи так чи сяк — людність руська подекуди очевидячки краще здавала ся на ту непевність (при наймнї — з початку, про дальший час ми не можемо того зафактувати), анї-ж нести тягари князївсько-дружинного устрою й земської концентрациї, тим більш, що й вони не дуже убезпечували людність від утисків і руйнаций.
Вияснений рух громадський, що так зривав і нищив старі відносини державні і до того, як можна гадати, був так широко розповсюжений, був вельми грізним задля заступників старого державного устрою на тогочасній Українї-Руси. Зовсїм натурально, що король Данило, як найважнїщий, найталановитїйший заступник сего устрою, розпочав з нашим рухом, як то ми вже бачили, боротьбу рішучу, люту. Взагалї був з него чоловік не жорстокий, не прихильний до тяжких репресалїй, але в сїй боротьбі він поводить ся часом зовсїм інакше. В золу нема нїчого дивного: се була властива боротьба за власне істнуваннє, не за побільшеннє волостий, не за те, що-б заховати вплив на ординарні земські справи (як у боротьбі з боярством); новий рух зовсїм денеґував, нищив Данила з інчими князями. Й от, як ми бачили, Данило чисто руйнує бо-
