Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том XXXIII (1900).djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

3) що отже в кождім слові наголос кождої етимольоґічної частицї стоїть в прямім відношеню до єї власної льоґічної сили, а в відворотнім відношеню до льоґічної сили иньших етимольоґічних частиць того самого слова.

Отсе основний прінціп акцентуаційних появ, описаних в сїй главі. Алеж се той сам прінцип, який ми поставили вже в другій і третїй главі, лише в инчій формі. Той, прінцип — се з одного боку неминучий вивід, а з другого боку одиноке можливе виясненє всїх тих акцентуацийних правил, які ми доси в II, III і IV главі зібрали.

(Дальше буде.)