дом стан здоров'я примушував його іноді пропускати їх, але це траплялося не частіше, як 3–4 рази за учбовий рік.
Початок роботи в госпітальній клініці збігся з світовою війною. Гуманній душі Теоф. Гавр. важко було помиритися з цим фактом. Коли оголосили війну, він кілька день не міг заспокоїтися, але потім почав енерґійно готувати кадри лікарів для армії й допомагати, як лікар-консультант, у багатьох військових і червонохрестівських шпиталях; працював він також у галузі боротьби з інфекціями, що тоді виникали.
Треба зауважити, що вже на початку війни почали відчувати брак медикаментів, надто тих, що йшли до нас із-за кордону. Теоф. Гавр. виступає на засіданні Фізично-медичного товариства з великою доповіддю, де систематизує ряд заходів, скерованих на те, щоб утворити власне виробництво лікових препаратів: він указав низку лікових речовин, що їх вивозили до війни від нас за кордон, а повертались вони до нас, як закордонний товар. У наслідок цієї доповіді призначено комісію, щоб опрацювати потрібні заходи.
На час війни замовкла наукова робота в клініці — її робітників покликано до армії.
В особистому житті Теоф. Гавр. протягом описуваного періоду уважаю за потрібне відзначити такі моменти: перед самим початком війни почала хоріти його дружина Ганна Вікторівна. З'явилися загрозливі ознаки — кривава блювота, шлункова ахілія; вона почала швидко з тіла спадати; це спонукало кращих наших клініцистів поставити діяґнозу — пістряк шлунку. Зректися цієї діяґнози довелося, коли всі терміни тривалости для цього захорування минули; протягом 2–3 років Теоф. Гавр. був у дуже важкому душевному стані, переходячи від надії до розпачу, залежно від перебігу хороби. Заспокоївся зовсім він тільки тоді, коли почалося тривке наростання ваги, більш ніж на 20 фунтів. Цю ознаку Теоф. Гавр. завжди вітав у підозрілих на пістряк хорих. Його родину завжди лікував до самої своєї смерти проф. К. Г. Трітшель, а згодом — його учень, небіжчик проф. В. В. Віноґрадов.
Року 1915 Теоф. Гавр. сам почав хоріти — з'явилися напади ниркової коліки. Один з них тривав кілька тижнів, і коли камінь вийшов — це була велика радість для всієї родини; Ганна Вікторівна зберігала ціле життя цей камінь.
Ці два чинники — тривога за життя Ганни Вікторівни й власна хороба — безперечно відіграли велику ролю в дальшому розвиткові склеротичного процесу, що його ознаки вперше відчув Теоф. Гавр. ще р. 1909; той самий процес спричинив його останнє захорування.
У січні 1916 року Теоф. Гавр. обирають на голову комісії при медичному факультеті, що мала була скласти тези про поліпшення викладу бальнеології. Ця комісія, що до її складу ввійшли такі авторитетні особи, як М. Н. Лапінський, В. К. Ліндеман, Ф. В. Вербицький, Г. М. Малков, А. А. Тржецеський, висловилась за те, щоб утворити на V курсі катедру
