— Чоловіком? Чому ні? Хотів би… тільки може пізніше… тепер не час женитись — війна…
Кетті не розуміє, про що він каже і для певности ще раз питає:
— То ти справді хотів би женитися зі мною?
— А чому-ж ні? Ти мені подобаєшся… Я… я… люблю тебе і…
Кетті голосно сміється; так сміється, що Арсен розгублено оглядається навколо, наче шукає поради в цієї шафи, в цього столика: невже-ж вона глузує собі з нього?
— Ха-ха-ха-ха!… Чи чував хто таке? Він би хотів женитися зі мною! Зі мною!!! Ех, дурнику мій жовтодзюбий!…
Аж тепер вона почуває наче б злість — на себе, що не може найти доступу до цього наївного хлопця; він зовсім не вміє поводитися по мужеськи… Легким скоком сіла йому на коліна, лівою рукою обняла за шию. Пола її шляфрока відгорнулася та обнажила ногу; трохи вище коліно вкривала ще шовкова панчішка, місця на голій нозі білим мармуром відбивались від темного шовку.
Молодий хлопець тремтів. Чув, як від її тіла переливається до нього якесь отруйне тепло та напинає нерви. Чорна кава повинна була його вспокоїти, та ні, — серце бється щораз живіше. Кров кружляла в ньому зовсім інакше, як досі. Може він таки забагато випив? Треба б зробити одне більше зусилля… Та він не мав сили встати. Треба б було щось сказати і піти… Шарпнувся,
