Свою блискучу артистичну кариєру великий Торвальдсен почав з того, що вирізував задля тупоносих копенгаґенських кораблїв орнаменти да тритони з рибяними хвостами. Отак і мій герой свою, хоч і не таку блискучу, та все-ж не менше артистичну кариєру, почав з того, що молов в жорнах вихру да мумію; окрашував підлоги, дахи да паркани. Безрадісний початок, безнадїйний! Та чи багацько-ж на сьвітї вас, щасливих ґенїїв-художників, що не так починали? Вельми, дуже вельми на омаль. От приміром хоч би в Голяндиї: за час найблискучійшої, золотої її доби — Остаде, Бергем, Тенєр і цїла низка знаменитих художників опріч Рубенса і Ван-Дейка, свої кариєри великі починали і кінчали голодранцями. Та не по правдї-б було вказувати на саму тілько меркантильну Голяндию. Розгорнїть Вазарі і там побачите таке самісеньке, коли ще не гірше. Кажу „гірше“, бо тодї навіть полїтика намістників сьв. Петра вимогала прегарної декорациї, щоб заслїпити натовп і затемнити єретицьку науку Виклїфа і Гуса, що починала вже виховувати Лютра, того завзятого домінїкана. І тодї, кажу я, коли Лев X. і Леон II. схаменули ся і сипали золото кожному стрічному маляреви і каменяру, і тодї, за того золотого часу пухли з голоду великі художники, як от наприклад Корреджіо і Цампєрі. Таке трапляло ся на лихо завжди, скрізь і доволї часто там, куди тілько пробивала ся божественна, животворна штука. Трапляєть ся таке саме й за нашого осьвіченого XIX. віку, хоч він і вік добродїйства і усього, що йде на користь
