83
її кохає. Се може розважить їй тугу сердешну. Хоч би як чоловік не страждав, хоч би якої він не терпів муки, а скоро почує хоч єдине слово привітне, сердешне, — хоч далекого, але не зрадливого друга, він хоч на хвилину своє горе забуде і буде зовсїм щасливим; а кажуть, що одна хвилина повного щастя лїпше, нїж роки без краю тяжких мук.
Усьміхнете ся ви, мій дорогий друже, перечитавши отсї слова мої. Подумаєте, чи не терплю часом і я якого лиха, що так красно про його балакаю. Нї, далебіг, жадного лиха у мене нема; а так щось по серцю журба пробігала. Я зовсїм щасливий. Та хіба інакше й може бути, коли маєш таких приятелїв як ви да любий Віля незабутнїй? Не багацько на сьвітї людий, що зазнали такої долї солодкої, яка менї випала! Коли-б не ви, то-б слїпа богиня пролетїла-б повз мене, ви її зупинили біля убогого обірванця. Боже мій, Боже мій! Я такий щасливий, такий без краю щасливий, що здаєть ся задушу ся з повноти сього щастя і помру! Менї невідмінно треба якого будь горя, хоч би й нїкчемного; а то, про що-б я не погадав, чого-б я не побажав, скрізь менї таланить. Усї до мене ласкаві, усї мене люблять, починаючи з великого маестро нашого. А його любови здаєть ся досить на повне щастє! Він до мене часто заходить, інколи і обідає у мене. Чи можна було менї про таке щастє гадати тодї, як я вперше його побачив у вас в отсїй самій кватирі? Багацько, вельми багацько вельможних царедворцїв не зазнають такого щастя, з якого користую ся я, злидар невідомий! Чи є на сьвітї людина, що-б тепер не заздріла менї?
На тім тижднї він заходив в клясу до мене; подивив ся на мій етюд, на швидку деякі уваги зробив і викликав мене в коридор на дві слові. Я гадав, що у його яка тайна є, а він просто кличе мене з ним їхати на хутір до Уварових обідати. Я не хотїв кидати кляси і почав відмовляти ся, а він каже, що мої доводи — просто школярство і що не бути який там раз у клясї не велика річ.
— А я вам по дорозї, — каже він, — висловлю
