91
впливає на їх непобідимо. Інакше й не може бути. Отут то і є жерело трути.
Як се так?! — гуконе молодїж. Красуню создав Бог на те, щоб осолоджувати наше життє, повне слїз та трівоги. Так то воно, так! Дїйсне, Господь на те її призначив, але-ж вона, певнїйше мовити ми, з'уміли оте високе призначеннє божественне перемінити, та з женщини зробити ідола бездушного, безживного… Одно почуттє, се-б то еґоїзм, проковтнуло у неї усї інчі гарні почуття. Ми, коли вона ще дитиною була, дали їй зрозуміти, що в пришлому вона роздирати ме і запалювати ме у нас серце. Правда, ми тільки їй про се натякнули, але вона бистро поняла, глибоко почула і зрозуміла свою міць пришлу, і з того часу вона зробила ся дженджурихою і поклонницею до віку власної вродливости. Зеркало стало у неї єдиним товаришем життя одинокого, мізерного. Жадне вихованнє в сьвітї не спроможне її перемінити; бо занадто глибоко запало зерно самолюбства і лицяння невидужливого.
Такий от добуток мого спостереження над красунями взагалї, а особливе над красунями відзначеними. Красуня упривілєйована нїчим, опріч красунї, не може бути; нї дружини коханої, нї ненї доброї, нїжної, нї навіть полюбовницї палкої з неї не буде. Вона деревяна красуня тай годї! А з дерева чого-ж більш вимагати?
От чому я й раджу, щоб з отих статуй прекрасних любовали з далека, не наближаючись до них; тим паче, щоб не брали ся з ними особливо — художники і люди, що присьвятили себе штуцї і науцї. Коли художникови неминуче треба красунї для його штуки возлюбленої, на те є натурщицї, танцюристки та інчі майстерицї цехові. А в хатї йому, як і всякій людинї, треба доброї жінки коханої, а не красунї упривілєйованої. Остання на одну хвилину ярким проміннєм радощів осьвітить спокійне житло коханця Божого, а потім з тих радощів, наче з марева того, і слїду не буде. Красунї, яко сущій актри́сї, треба, щоб був цїлий натовп поклонників: чи будуть вони правдиві, чи фальшиві, — їй про те все одно; аби були поклонники; без них вона, як і той ідол стародавній, статуя мармурова тай годї!
