Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/132

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

По хвилї:

— Гм, шкода, що я так не маляр або не різьбар! З вас така пара, що не надивив би ся. Історія з піснею — чудова пара!

От слухай, Ромку, ти лїпше зробив би, наколи-б і собі пошукав такої піснї. Але правда, такої другої пісоньки як моя, нема. Та хоч би трохи і не така, то вір, що нїщо так не підносить чоловіка, як любов гарної, невинної дївчини.

— Га, ти-ж сам кажеш, що такої другої нема.

— А ще гіршої я не хочу. Ну, і зрештою, то я маю собі шукати жінки?! Нещаслива би вона була! Та-ж я би її замучив своєю милою вдачею. І може я маю теж іти на стрічу щастю? Пуста робота! Як у кого в душі нема щастя, то він нїде не знайде його. Хиба ще, як би ти, Лїдо, висватала менї яку панночку!

— Добре, буду сватати.

— Ну, ну, полишім се. О тім потім. Тимчасом прости, але я таки голодний. Як уже ти заложила стіл, то проси, аби я їв. Бо я знаю, що ви ситі тим, що дивитесь на себе, а я таки хочу їсти.

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

Сим хотїв сердешний хлопець покрити свій біль.

“Тільки я, немов заклятий,
Дивлюсь, дивлюсь, тай нишком плачу,
Що без пригоди, мов негода
Минула молодість моя”.

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —
—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

По підвечірку пішли всї троє на прохід, а люди ставали тай зглядали ся. Казали: