Як заскрегоче від гніву зубами,
Аж вітер бурхливий зразу ущухнув.
Хмари від ляку розбіглися з неба,
Й сонце братів двох зустріч осяло.
Слухає Марець пригодоньки Квітня,
Як Май йому раяв їхать в гостину,
Слухає пильно, а далі як скрикне:
— «Чекай же ти, Маю, вороже клятий!
Я ж тобі, братику Маю, придбаю!
Не раз і не два ще Марця згадаєш!»
Скрикнув так грізно і, парою знявшись,
Полинув в оселю чорної хмари,
Квітню-квітчастому, меншому брату,
Своє королівство — землю лишивши…
Й досі ще Марець лютує на брата:
Залізе уранці нишком в садочок,
Квіти та зілля морозом потопче,
Аж довго Май бідний плаче росою…
23 березня 1892 р.
с. Лопатинці
