— Чи вдома панотець?
— А нащо він вам? — поспитав пастух не дуже ласкаво.
— Маю діло до нього.
— Це я сам! — відповів пастух, здіймаючи бриля, спід якого впало йому на плечі буйне довге волосся.
Тихович здивувався несподіваній метаморфозі: таких попів він не бачив на Вкраїні.
— Катінка, — гукнув піп басом. — Вижени гуси на пашу!
З повітки вибігла молодиця. Панотець передав їй тичку й повів гостя в хату.
Коли піп з гостем посідали на лавках у хаті, урядженій, як і селянські, Тихович оповів свою пригоду та прохав ради.
Панотець уважно вислухав його.
— Добре, я залагоджу справу, будьте спокійні, тільки…
Він урвав, немов боячись висловити якусь потайну думку.
— Тільки що? — підхопив Тихович.
— Тільки не знаходьте більш філоксери на наших садках. У нас чимало таких хазяїв, що тільки живуть з виноградників, — додав він, суворо дивлячись на Тиховича.
Тихович почав виясняти йому справу. Але з того, як панотець на ті пояснення цідив крізь зуби: «так… так… Божа воля» — Тихович зрозумів, що піп має однакові з селянами погляди на філоксерну справу, і, не скінчивши, попрощався з хазяїном.
Коли того ж таки дня Тихович повернув з роботи, мош-Діми вже не було. Замфір забрав його до себе.
Одного ранку молдувани були свідками цікавого походу. Серед вулиці котився віз, наладнований всячиною. Головне місце на возі займала залізна бочка, до якої з одного боку притулилась скриня з дрібним струментом, а з другого — дірявий мішок, так напханий дерев'яними
