услуги та ради, без яких вона в чужому селі почувала б себе далеко гірше.
Опріч того, він їй подобався. На її погляд, він був гарний: од його високого чола били спокій і шляхетність, сірі очі променіли щирістю, освічували тихим світлом ціле обличчя. І він був нещасний, лишившись так рано удівцем. Раіса чула часом у серці певну ніжність, якесь материне почуття до цього знівеченого життя, і їй легше було вибачити о. Василеві, ніж кому іншому.
По від'їзді Тасі Раіса умовилася столуватись у старої матушки. Щодня утрьох вони ділили хліб-сіль. Це зближувало їх, немов ріднило. Раіса навіть де в чому впливала на духовного отця. Вона поволі зменшувала звичайну порцію чарок, яку о. Василь заживав при обіді, і врешті о. Василь зовсім залишив пити. Коли він розповідав їй, як він багато міг випити та скільки часом випивав, серце її сповнялось гордістю, що отже вона змогла своїм впливом викоренити таку застарілу й згубну звичку.
Довгі осінні вечори вони проводили разом за круглим столом попівської їдальні, при світлі тьмяної лямпи. Під буркотання старої матушки велись безконечні бесіди про Тасю, згадувалось у найдрібніших подробицях її дитинство, її вигадки, словечка. Вони укладали пляни її виховання, мріяли про її долю. Атмосфера в їдальні ставала теплішою, ріднішою.
Осінній холодний морок, що облягав дім і бив у вікна дрібним дощем, одділяв їх од цілого світа. Вони почували себе на безлюдному острові і через те ще ближчими одно одному.
Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі. Читала Раіса. О. Василь ходив перехильцем по хаті, заклавши руки в кишені підрясника та схиливши в задумі голову, а по стінах лазила тінь кудлатого ведмедя.
Стара попадя дрімала. Інколи спросоння вона чіплялась до якогось слова, бурчала, стукала ціпком та розходилась так, що Раіса мусила зупинятись. Її вгамовували — і знов точився по хаті рівний голос, брав штурмом хату осінній дощ і лазила по стінах ведмежа тінь.
Та справжніми святними вечорами були ті, коли о. Ва-
