Вона нікого не хотіла тоді бачити, не ходила обідати, жовкла і худла за один день і сухими гарячими очима різала як ножем.
Стурбований, що вона не з'являється на обід, о. Василь заходив у школу, і хоч Раіса кричала йому з спальні, що не хоче його бачити, що в неї голова болить, сідав у світличці і доти потішав її, доти розважав, поки вона не заспокоювалась…
І знов таки вона мусила бути йому вдячною.
Раіса старалася оддячити о. Василеві чим могла, користувалась всякою нагодою. Здоров'я ж о. Василя вона взяла спеціально під свою опіку. Доволі було о. Василеві вискочити без шапки в холодні сіни або у двір, як це він звик завжди робити, вже Раіса мчалась за ним наздогін з шапкою та з хусткою на шию. Спочатку о. Василь байдужно приймав це піклування, та врешті воно почало йому докучати, особливо коли Раіса робила йому сцени за те, що він не бережеться.
Вона не розуміла, як можна не дбати про здоров'я людини, що має обов'язки не тільки родинні, але й громадські. Він такий чистий, такий ідейний, з могутнім даром слова — може й повинен впливати, мусить жити для вищих цілей, для добра своїх парафіян. Він має місію.
Вона говорила з селянами про ту місію… Правда, вони притакували їй та часом дивувались трохи, що слова проповіді і вчинки батющині не зовсім сходяться якось. Раіса гнівалась, замикалась у собі й почувала відразу до невдячних.
Однак, поминаючи моменти невдоволення, Раіса мала свої приємності. Раніш вона ніяк не могла б повірити, що така проста, звичайна річ, як піст, якій вона не надавала собі жадного значення, може бути джерелом втіхи.
Столуючись у матушки, Раіса почала постити. Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі, але та стриманість, та дисципліна, якими вона підіймала дух в утлому тілі, давала насолоду.
Другою втіхою її стала рання служба. Вона схоплювалась з ліжка в темній, вистудженій за ніч хаті, боячись заспати утреню, й кидала оком на годинник. Було ще рано. У вікна дивилась зимова ніч, зорі тремтіли в мо-
