тається, перевертає човен і обоє з Соломією падають в воду. Москаль очутився і одпихає човен, який теж вода зносить. Соломія пливе до берега, но не справляється з водою і тоне на очах Остапа. Остапа таки одвозять за кордон…
В басарабських ланах. Сторожка коло пам'ятника, де колись бились яничари з москалями. Старий дід Остап веде там одиноке життя. Охоче (розказує) показує [як] спину, де списана його історія, і оповідає, як він удруге втік на волю і вже тут, в Басарабії, дочекався її — та не вертав на Вкраїну, бо нікого там не має. Найдорожче в життю лежить на дні Дунаю. Коли вітер гучить у грубці, а він сидить у хаті, він чує, як його кличе Соломія, і виходить на двір, щоб послухати, звідки йде голос. З Дунаю! Чекає, чи скоро Господь пустить його до неї.
Кожну главу перше, ніж писати, детально обдумати.
Танці.
Помічає, що злодії.
Вночі бачив, як заганяли коні в очерет.
Привозять Гіцу уночі раненого. Переполох.
На третій день вранці арештовують усіх.
На волю!
Дорога воля.
З неволі.
На волю.
За дорогу ціну.
Дорогою ціною.
Воля
Друкується за текстом збірки. „У грішний світ“.
Дата написання, позначена в автографі, — 10 січня 1902 р., Чернігів. Вперше надруковано в журналі „Літературно-науковий вісник“, 1902 р., кн. IX.
З „авене“ (поміст) видно море (Вітри) і берег. Вітер з моря. Помічають це, хазяїн Меме і гості помічають, що до берега старається пристати і не може баркас (чорний) і догадуються, що то певно привезено сіль. Поспішають на берег, щоб купити соли. Баркас не може пристати. Наймит дангалак Алі закасує штани і виносить на берег у мішках сіль. Картинка. З дахів хат дивляться жінки. Тим часом прибой дужчає. Буря. Баркас одпливає од берега і кидає в затишному місці котвицю. Та буря зриває його і кидає на берег, човен псується… Ніч (біла) місячно, берег весь вкривається піною, як снігом.
