Алі і хазяїн баркаса ночують над морем, біля (реш) човна. На другий день під вечір буря стихає. Хазяїн йде у друге село в справах, а Алі лишається, щоб направити баркас… Ночує над берегом. Мемет кличе його в кав'ярню. Алі оселяється в Мемета. Описати Мемета і його жінку Фатьму. Їх дім, кав'ярню і село. Нурла. Мулла. Родичі. Корова. Горні буйволи. Татари проходять з кухлями до чишме. Мечеть. Алі вдень лагодить баркас, а по вечорах грає в кав'ярні, чи коло неї на струменті. По ночах татарки гуляють під музику.
Розмова межи Алі і Фатьмою. Вона на дахові, він біля кав'ярні. Він червоніє. Вона стежить за ним, як він на березі лагодить човен. Червона хустка на голові у нього.
Минає кілька часу.
Вранці Нурла вертається з Яйли з сином і заходить в кав'ярню. Питає про Алі, а далі про Фатьму. Каже, що бачив їх повертаючи в горах, як плутались по дорозі в (Туч) Суак. Мемет скаженіє. Всі, що були в кав'ярні, переймаються його горем — за хвилину звістка розноситься по селу. Все село — мужчини, родичі — збирається і рішає разом з Меметом погнатися за втікачами. Вони йдуть в гори, знають стежки і наганяють втікачів. Перша помітила їх Фатьма. Вона з жахом біжить на гору, дряпається. Татари хотять загнати їх на високий мис, щоб там зловити.
Заганяються. Фатьма біжить і зривається з скелі в море. Алі рішив оборонятися. Як молодий орел. Його струнка фігура на високих ногах видніється на тлі неба. Він виймає ніж. Не дається. Царапнув когось. Тут на нього навалюються і Мемет різницьким ножем заколює Алі. Потому бере його за ногу і тягне по землі у село, так що гарна голова Алі бьється о (бок) кам'янисту дорогу.
В селі всі дахи (загрузли) захрясли татарками. Сади Семіраміди. Тіло Алі кладуть у човен, одпихають в море і дивляться, як море поволі забирає його.
Друкується за текстом збірки „Поєдинок“.
Дата написання, позначена в автографі, — 8 лютого 1902 р., Чернігів. Вперше надруковано в „Літературному збірнику на спомини Ол. Кониського“. Київ, 1903 р., стор. 374—385.
Вона — Антоніна — 40 л.
Дочка — Людя — 11.
Він — Микола. Цюпа. 53 л.
Учитель Іван Тулубінський, 22.
Коли Іван лежить — події проходять картинами, з розмовами, з характеристикою і образом дієвих осіб. У це вривається згадка події вечірньої.
Весна ніби вбиралась в білі шати.
Своїм поведінням вона нагадувала старий французький роман, і він читав його, бо все ж це був роман.
