Цілує руку. Круглий стіл з останками закуски. Вона показує пальцем, де цілувати, розщібує рукав. Грюкіт у вікно. Зрозуміли. Вбігає в шубі, в шапці і в калошах з снігом. На лиці червоні смуги од морозу. Проганяє. Крик.
Він вибігає непритомний в сіни, одягає шубу (барани). Схоплює хазяйську палку.
Маленька 11 літ дівчинка вибігає на гвалт напівроздягнена, видко довгі ноги, голі вище колін, і голі руки. Притискає до грудей згинається і благає не проганяти вчителя.
Морозна ніч.
Вражіння вулиці.
Геть.
Одно бажання — швидше до себе в хату.
Хоче звощиком; згадує, що не стає 5 коп.
Лягає вдома без світла, не роздягається. Скандал!
Розуміє, що був смішним, безпомічним, безсловесним, видався таким пані.
Згадується їх зв'язок. Вона. Не молода з зеленкуватими злими очима, що заходять сльозою; злегка червоніють. Вона сама кинулась в його обійми — так владно, що він не смів перечити. Вона імпонувала йому високими тримкими грудьми, тим, що була паня, а він убогий вчитель з міщан. Вона надягала для нього легку одежу, що давала доступ до тіла, мучила його вишуканими пестощами або нещадним висміюванням — Найдорожче — серце мого серця… мій малесенький, ідеал — осел! Вона по двічі на день писала йому високим стилем листи, які передавала при стрічі сама, посилала поштою, передавала через дочку — його вченицю. Вона потребувала од нього теж довгих, палких одповідей, повних рицарського духу й неземних почувань і робила йому сцени, коли він не спромігся або полінувався написати одповідь. Він прів, мучився і не вмів. І тепер він видався смішним, спасувавши перед чоловіком. Треба помститися, щоб врятувати в очах пані честь.
Він. Чиновник, блідий, пом'ятий (?), замкнутий трохи. Уявляється, як проганяє, скандал. Гіркий осадок в роті, не спиться, щось душить.
Поєдинок!! Ні, та як же він вийде на поєдинок — він не вміє стріляти — та й коли його заб'ють. Хай. Він труп — над ним плачуть, спочувають, йому пишуть довгі ніжні листи, яких він не прочитає вже. Та рішено. Поєдинок. — А як він не прийме визова, коли він заявить в поліцію на нього? Тоді ще гірше… Ні, так буде: він напише до нього листа — „з повним поважанням“ — і одішле на адресу жінчину. Вона не допустить ані до поєдинку, ані до доносу. І він виправдається перед нею з смішного становища. Згадується учениця напівроздягнена… Він встає і пише.
Лист. Світає. Ходить по хаті, треба переждати до 9-ої години, бо раніш не встають. Виходить, наближається до дому і через москаля, обіцяючи останніх 10 коп., посилає листа. Сам вертається додому. Не може йти на лекції. Пришиблений. То лежить, то бігає по хаті. Під вечір, (світла не світить, поночі) хтось стука у двері. Входить хазяїн. Він трохи жахається Хаз. говорить крізь зуби.
