парубочих?.. Гнат почав учащати до корчми. В корчмі за чаркою він забував своє лихо.
Раз він зустрів Настю. Чоловіка її взято в москалі, і вона лишилась московкою. Спершу Гнат хтів утекти і йому було ніяково, наче соромно. Але якось зовсім несподівано він з гірким жалем почав оповідати їй про своє життя, про свою недолю, дорікати їй, нащо вона запропастила його вік молодий.
Вона плакала. Вона й досі не знає, як це сталося. Так десь воно мало бути. Адже й їй жаль, що вони розлучились; вона не бідила б так гірко без чоловіка, як тепер, коли Петра взяли у москалі.
Гнат виявив перед Настею все, що так довго гнітило його серце, труїло його життя, і йому наче легше стало на серці. Але та стріча розбуркала в ньому спомини давнього щастя, розжевріла вгамоване кохання. Гнат знов почав стежити за Настею.
Незабаром прийшла звістка, що Петро помер. Настя лишилась молодою удовою. Відтоді в неділю чи в свято, чи так видалась вільна година — Гнат щезав з хати, а куми-жалібниці, жалкуючи за Олександрою, плескали, що Гнат ходить до Насті. Олександра все знала і сварилась з чоловіком. У хаті в них було пекло. Гнат утікав до корчми. От і тепер сидить він у корчмі, підперши голову рукою, й ціле його безталання стає йому перед очі…
З другої світлиці почувся пискливий плач дитини. Гнат потер чоло рукою, неначе прокинувся з важкого сну, і глянув у відхилені до світлиці двері. Груба Берчиха гойдала дитину в колисці і плела панчоху. Розпатлана, в заялозеній спідниці та засиненому шматтю жидівка нагадала Гнатові його нечепурну жінку. Гнат аж сплюнув з огидою. Достоту Берчиха! Ні, він не може жити з нею! Так йому вже остогидло, так остогидло — хоч з мосту та в воду! Тонкі брови Гнатові зсунулись, аж тінь впала на очі. Важкий кулак рішуче стукнув по столі, чарка покотилась по столі, черкнулась об пляшку і жалібно задзвеніла. Гнат вийшов з корчми.
Вечоріло. Блакитне небо наче оперезалось широким рожевим поясом. Цвіли яблуні; тихе повітря дихало пахощами. В останньому промінні сонця грала дрібненька
