хвіст і, нерівно стрибаючи, побігло просто на вовка. Вовк лежав і чигав. Теля надбігло та з розгону скочило на вовка. Вовк ухопив його впоперек і розпоров йому живіт. Теля впало. Надбіг другий вовк і з живого ще теляти вирвав шматок м'яса. Вовки їли, гарчали та скалили один до одного зуби.
Гнатові аж мороз пішов поза спину. А й справді стало холодніше в повітрі. Над ставком знявся білий туман та, мов серпанком, оповив краєвид. Пахло вогкістю. Гнат встав і пішов додому. З вікон лилось світло, але двері були зачинені. В хаті було поприбирано, все стояло на своїм місці. Гнат глянув у куток і догадавсь, хто зробив лад у хаті. На лаві під образами солодко спала тітка Мотря, хропучи носом. Гнат погасив світло і ліг спати.
Сонце вже зійшло: скісне проміння його, продершись крізь вікно до лави, розбудило Гната. Він глянув на тітку, що поралась коло печі, й сів на лаву, протираючи очі. Він ніяк не міг второпати, звідки взялась тут тітка, що вона тут робить. За хвилинку Гнат згадав учорашній вечір. Тітка кришила буряк і лише постерегла, що Гнат прокинувся, голосно заторохтіла грубим голосом. Алеж він і спить! Вона думала, що він уже не встане. Най він мовчить, нічого не каже: вона вже все знає! Саме тоді, як знялася межи ними колотнеча, вона стояла на подвір'ї і все чула. Абож не варт бити? Там то, матінко, нечупара, там то ледащо! Всі молодиці дивують, як він терпів їй, не вбив її досі до мари. Побігла до батька. Не бійсь, прибіжить. А як не вернеться, то чоловік потрапить на поясі привести до хати, як торік Килим свою Варвару. Повіялась, а посуда стоїть лоском немита. Вона, Мотря, своїми руками мусила всьому лад дати, хоч як було треба піти на поденне… Мотря довго говорила, жаліючись на своє гірке бідування. Її басовий голос грізно гучав у хаті, неначе там хто лаявсь.
Гнат слухав чи не слухав. Йому якось ніяково було з тіткою й хотілося зостатися на самоті. По обіді Гнат узяв сокиру та подавсь на подвір'я лагодити пліт. Незабаром на перелазі з'явилась низенька постать чоловіка з сивою
