— Ба пустиш!
— Ба не пущу!
Явдоха приступила з качалкою до Гната, але Гнат глянув на неї так грізно, що стара побачила, що не її сила.
Коли так, вона знайде суд на них, вона ще дасться їм узнаки. Явдоха вилаялась, як уміла, і з качалкою в руках вибігла з хати. Вже коло воріт постерегла вона ту качалку і жбурнула її далеко від себе. Явдоха побігла жалітись до попа.
Надвечір прибіг паламар кликати Гната та Настю до попа.
Довго сиділи вони в поповій пекарні, поки наймичка покликала їх у горниці. Вони поцілували в руку батюшку й матушку і стали коло порога. В світлиці на круглому столі парував самовар. За столом сиділа гладка, повновида попадя та п'ятеро дрібних дітей. Всі вони видивились на Гната та Настю. Панотець був чоловік не старий. Косми чорного волосся, подекуди з білими нитками сивини, просто спадали на плечі. Його довга фігура в парусиновому підряснику була трохи зігнута наперед. Він обернув своє довгобразе лице з довгим носом та насмішкуватими устами до Гната.
— Щось ти, Гнате, вступаєш на поганий шлях. Свою жінку прогнав від себе, зійшовся з другою без шлюбу, а це гріх, святе письмо забороняє жити на віру…
— Я, батюшко, нікого не обікрав, нікого не зарізав, — озвався Гнат.
— Пхе! звідкіль ти такий розумний узявся? Хоч надягай на нього рясу та висвячуй просто на архірея! Не обікрав!.. Не зарізав!.. Адже в святім письмі сказано… витри ніс! — гукнув панотець і грізно поглянув на маленького поповича, що сидів на стільчику коло Насті. Настя подумала, що батюшка крикнули на неї; вона спішно схилилась над поповичем і взяла його пальцями за ніс. Дитина заревла на цілу кімнату.
— Візьми дитину! — гримнув панотець на паніматку. Паніматка взяла дитину до другої кімнати й довго ще було чути зза дверей, як вона зацитькувала плаксивого поповича.
— Адже в святім письмі сказано… — Батюшка підійняв догори брови й насторожив вуха.
