Геть понад морем, над хвилями синїми
Вють ся, не спинять ся чаєчки білії.
Де тебе мають шукати на безвісти,
Милий мій, думи мої бистрокрилії?
В себе на вежі вогонь запалила я,
Любий, твого воріття дожидаючись,
Хай він просьвітить по морю доріженьку,
Щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись.
Сьвіте мій! буду тебе дожидати ся,
В чорну, смутну фереджію[1] повитая,
І посажу кипарисову гильочку,
Буде що дня вона слїзми политая.
А як повернеш ся, я покажу тобі
Той кипарис мій в садочку квітчатому,
Здійметь ся він над всїма мінаретами
В краю сьому на мечетї багатому.
Ялта, 27/I. 1897 р.
