Що се так шумить невпинно?
Навісний, безладний гомін!
Чи в крові гарячка грає,
Чи війна лютує в містї?
Чи се лютий біль у мене
Тихий стогін вириває,
Чи то стогне бранець-лицарь,
Знемагаючи на рани:
„Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько!
Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Чи над лавами ще вєть ся
Корогва хрещата наша?
Коли нї, — зірву завої!
Хай джерелом кров поллєть ся,
Будь проклята кров ледача,
Не за рідний край пролита!
Нї, я чую наше гасло!
Ось воно все голоснїйше…
Завяжіть тїснїйше рани,
Шкода, кров губити марне!“…
Так дитячі мрії грали
Між примарами гарячки
А тепер? — гарячка зникла,
Але мрії не зникають.
І нераз менї здаєть ся,
Що сижу я у полонї
І закута у кайдани
Невидимою рукою.
