Муза.
Дарма нарікати! Не я забарилась,
Я часто край тебе стояла, ждучи
Твого привітання, але ти журилась
Самотно, мовчазнії сльози ллючи.
— О Музо, не згадуй ту люту годину,
Журби не буди, бо вона сторожка,
Мов хижая птиця, — засне на хвилину
І зо сну її кожний шелест ляка.
Настрій свою лїру гучну, невидиму,
Струна струнї стиха нехай промовля,
І в слїд за тобою я голос вести-му,
А думка хай вільно по сьвітї гуля.
Муза.
Співай же за мною
Про те, як весною
Усе відживаєть ся знов,
Про квіти весняні
І речі кохані,
Про першу весняну любов.
— Нї, Музо, ся пісня незграйно лунає,
Чомусь я на голос її не зведу,
Мій голос журливеє щось починає,
А струни твої на веселім ладу.
Лишімо сю пісню…
Муза.
Утнїмо другої,
Поки не розстроїв ся лад!
„Підківки іскристі!
Дївки танцюристі!
Гей, пари, ставайте всї в ряд!…“
