Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/111

Антистрофа.

 

З краю далекого, з краю незнаного

 Нам Артеміда її привела,
Все таємниця в дївчини величної,
 Рід її, племя і ймення само.
В гаю сьвятому у ніч Артемідину
 Жертву таємну приносили ми,
Там показала нам в сяєві срібному
 Сюю дївчину богиня сама.

(Іфіґенія тим часом бере велику чарку в одної з дївчат і фіял у другої, третя дївчина наливає їй в чарку вино, четверта олїй у фіял, Іфіґенія зливає вино і олїй на вогонь, потім посипає олтар сьвяченим ячменем та сілю, беручи те з кошиків, що подають дївчата).

Іфіґенія (приносячи жертву).

 

 Вчуй мене, ясна богине,

 Слух свій до мене склони!
Жертву вечірню, сьогоднї подану, ласкаво

прийми.

Ти, що просьвічуєш путь мореходцям, на

хвилях заблуканим,

 Наші серця осьвіти!

Щоб ми стояли, тебе прославляючи,
Серцем, і тїлом, і думкою чистії,
 Перед твоїм олтарем.

ХОР.

 

 Слава тобі!

 Срібнопрестольная,
 Вічно-осяйная,
 Дивно-потужная!
 Слава тобі!