Поворіт.
Країно рідная! ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки.
Їм страшно й радісно, якась надїя мріє…
Так з вирію в свій край летять пташки.
Чи не здаєть ся їм, що принесуть з собою
Новії, ще не співані піснї,
Що в краю темному, сповитому журбою,
Блиснуть піснї, мов блискавки ясні.
Се вже було колись… Се вже не раз бувало:
Я на чужому йшла шукать надїй —
Як в рідній сторонї менї їх бракувало —
І обновлення силї молодій.
Я марила весь час про воріття хвилину
Серед чужого, іншого життя, —
Та завждї першую колючую тернину
Приносила хвилина воріття.
Холодний зброї блиск, от перше привітання,
Кордонні вартові непривітні…
