записів, і повідомлень цих велика кількість! А між цим візьміть будь-яке літературно-етнографічне дослідження з приводу цього питання. наприклад, капітальну працю: „Исторію этнографіи“ Пипіна, „Исторію литературы“ проф. Огоновського, „Исторію литературы украинской“ проф. Петрова — і ви не зустрінете серед переліку етнографів та збирачів народного слова імені Залюбовського. Але запитайте про нього будь-якого вченого-етнографа і аматора етнографії України, і ім'я його буде проголошено останніми із явною повагою. Усно воно прекрасно відомо, а листування покійного свідчить, що фактично жодне із малоросійських видань з етнографії не могло бути без його участі. Але поки живі колеги покійного, збереглася й усна пам'ять про нього. А зійдуть із життєвої сцени останні поціновувачі музи народної і може замовкнути невнесення в списки літопису прекрасне ім'я покійного, як етнографа. Таким чином перед нам вималювався симпатичний облік із типовими рисами тих місцевих працюючих на стежці науки, які так бувають корисні для наукових завдань, і яких до цього ж мало у нас в Росії, але пам'ять про яких зникне скоро і не переживе навіть одного покоління. Так і було із Залюбовським. Навіть в спеціальному нарисі проф. М. Ф. Сумцова „Объ этнографическомъ изученіи Екатеринославской губ.“ („Сборникъ статей Екатер. Науч. Общ. по изученію края“ 1905 р.) ім'я Залюбовского не згадується.
В цьому нарисі ми хотіли б додати до характеристики Залюбовського одну рису: його любов до своєї національності. Ця любов не була стихійною, але ідейною. Про це свідчить приставлений між паперами знаменитого руського вченого, першого ректора Університету св. Володимира М. А. Максимовича лист до нього від Залюбовського. Лист цей цікавий не тільки у відносинах Залюбовського, але і для характери-
