руку[1] солтанъ з ордою держучи, призвавши Опару до себе з старшиною, казалъ Опару взяти, а Дорошенка далъ гетманомъ козакамъ. А того Опару солтанъ з иншими козаками старшиною отослалъ до короля; которого страчено з его товариствомъ. Итакъ скончилося гетманство Опарино.
Того жъ року у спасовъ постъ гетманъ Бруховецкій, зобравши всѣхъ полковниковъ до Глухова и учинивши наказнимъ полковника переясловского, самъ з полковниками и инною старшиною пошолъ на Москву з поклономъ его царскому величеству; которого на Москвѣ вдячне принято и даровано честю боярства, и жону ему дано роду значного; а полковникомъ дворянскую честь дано. Тилко писара войскового взято на Сѣбѣръ, маючи на него ранкоръ,[2] которій тамъ пропалъ. И гетмана Бруховецкого с подтвержденіемъ чести гетманства отпущено з Москви, барзе ударовавши.
Того жъ лѣта гултяй нѣякійсь Децикт усе Полѣся спустошивъ, але и того у Нѣжинѣ взято до вязеня и згинувъ.
Того жъ року гетманъ Дорошенко, приворочаючи под свою власть, много городовъ попустошилъ з ляхами и ордою, бо жолнѣре людей стинали, а татаре в полонъ брали; и Браславле того жъ року въ облеженю держалъ, бо Браславле,[3] будучи убезъпечоній на посилки его царского величества, держалися часъ немалій, чверть року, у которихъ старшимъ былъ Дроздъ; аже тихъ посилковъ дождатися не могли, а великую налогу мѣли зо всѣхъ сторонъ от войскъ короннихъ и козацкихъ, поддалися гетмановѣ Дорошенковѣ, которій узялъ старшого. Того жъ часу и Рашкова доставалъ,
