силу. Пів-року добровольці обороняли Перекоп, куди большевики посилали гірші кадри, а самі тим часом орґанізували свої бойові сили. Зєднавши врешті свої сили, по закінченні польсько-московської війни, большевики кинули їх на добровольчу армію. 5. X. 1920 р. большевицьке військове командування оголошувало, що „перший етап ліквідації Вранґеля закінчено“, що захоплено у добровольців 20 тис. полонених, 100 гармат, силу скорострілів, до 100 паровозів і 2 тис. вагонів та табори з великим запасом знаряддя — з десятками тис. набоїв гарматних та міліонами патронів. 10. X. опановано Перекопом, а 15-го большевики розлились по території Криму, де згромадились рештки добровольчої армії та великі юрби збігців, що сунули слідом чи попереду тої, так званої в даних умовах, армії. Говорилося, що крім кількасоттисячної цивільної людности урятовано 70 тис. війська, 10 гармат, частину кулеметів. Як після показалося, сі цифри перебільшено, — в тих умовах паніки та непорядку, що завше товаришать катастрофі, не можна було осягти таких результатів: і цивільної, і військової людности урятовано значно менче. Щодо військових були плани спровадити їх, за допомогою Антанти, знову для боротьби з большевиками. Але ті фантастичні проекти викликали скепсис і серед самих росіян[1]. Французи прийняли втікачів на свій кошт, лише просили по деяких краях, головно славянських, дати їм притулок. Згоду на те давалося неохоче. Турецький уряд протестував проти висадки в Царгороді стотисячного натовпу, бо се дійсно викликало великі економічні та всякі інші пертрубації в турецькому житті.
- ↑ Знаний військовий письменник полк. К. Шумський так тоді писав у »Посл. Новостях« (3. XII. 1920): »Люди хладнокровные, здравомыслящіе и свободные въ сужденіяхъ, не могутъ не признать, что потери колоссально велики и что мы имѣемъ передъ собой лишь »прорывъ изъ Крыма« небольшой группы войскъ безъ оружія и снаряженія, тогда какъ главная масса войскъ и средствъ осталась въ рукахъ противника.
Поэтому мы не должны удивляться тому, что въ теченіе цѣлыхъ 2 недѣль не найдено рѣшенія вопроса, что дѣлать, куда направить остатки врангелевскихъ войскъ и массы бѣженцевъ. Самъ Врангель призналъ въ своемъ приказѣ, что эти войска могутъ быть полезны, если Европа вооружится противъ большевиковъ. Однако мои газетные коллеги по дипломатической части сообщаютъ совершенно иное, — что Европа дѣлаетъ шаги къ тому, чтобы сговориться съ большевиками.
При такихъ условіяхъ мы будемъ имѣть, вѣроятно, передъ собой еще не одинъ десятокъ Сирійскихъ или Кавказскихъ проектовъ, но ни на одинъ шагъ не подвинемся къ конкретному разрѣшенію вопроса, — что дѣлать съ остатками арміи Врангеля и куда ихъ направить? Очевидно, мы напрасно ищемъ разрѣшенія волроса въ стратегической области, напрасно прочерчиваемъ для арміи Врангеля операціонныя направленія въ ту или другую сторону, — ибо теперь, повидимому, здѣсь мѣсто вовсе не для стратегіи, а скорѣе для благотворительности«.
