Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/31

Розмах. В удар
Тіло, голову, душу вкинути.

Ах, життя моє, кругле, як м'яч,
Пружне й палюче, як любов,
Падай. Злітайся. Смійся. Плач.
Цілуй дужче, знов і знов.

До кінця цілуй. До зубів.
До холодного цілуй поту.
Так ніхто тебе не любив,
Не пив слину з крепкого рота.

Ах, життя моє, кругле як м'яч,
Ти з яких зірвалось шківів?
Души мене. Кров'ю моєю пияч.
Так ніхто тебе не любив.

Коли інші комуністи одступили з Червоною армією, Гай Сергійович Шайба зостався в заводі — до скорого побачення.

Другого дня потяглися дорогою підводи. Бурі, сумні мужики везли закурених солдатів — навхрест кашкету в них була біла стрічка — це й були денікінці. Вони були стомлені, ввічливі й просили молока, за молоко вони не платили. З ними було багато офіцерів, офіцери були стомлені, злі і вимагали м'яса і за м'ясо вони не платили.

Третього ж дня виявилося, що всі вони куроцапи. Кожен солдат виходив з кватири діставати курку — і діставав. Вони ж були яйцехвати — кожен солдат увечері збивав собі ґоґель-моґель. Вони ж були вошопруди — кожен солдат увечері скидав штани й бив нужу.