Поруч з гривнами, кунами та иншим, були ще й справжні монети: золоті та срібні. Золотих було дуже мало, а срібних ходило доволі.
Право.Руські князі — Ярослав Мудрий та раніщі й пізніщі инші полишили нам дуже цінну збірку законів „Руська Правда“. Зложено її в Київі, але не одразу. Сею збіркою наших найдавніщих законів можна не аби як похвалитися: бачимо в ній поважання свободи чоловіка (дуже рідко коли позволялося арештувати), поважання гідности (достоїнства) чоловіка: не можна було вільного чоловіка бити; бачимо розвинуте поняття чести: за вчинки проти чести гірш карали, як за якусь там шкоду; смертної кари немає зовсім. (Цікаво, що духовенство за Володимира Великого, а потім і Ярослава намовило було завести смертну кару для „розбійників“, але якось вона не вдержалась). З нашого права (з „Руської Правди“) вийшло пізніш московське право, але воно розгубило та поодкидало ті благородні прикмети давнього руського права, про які ми згадували.
ПобутВ князівські часи жінка мала волю таку як і чоловік; бувала в товаристві з чоловіком, або й сама, без нього. Жінки брали участь в справах церковних і політичних — найбільш, правда, княгині. Коли вдова не виходила замуж вдруге по смерти чоловіка, то вона була головою родини, — мала всі ті права, що й чоловік. Діти ділили батьківське добро рівно, але самий двір доставався найменшому синові. Що до шлюбів, то довго не розріжняли жінки шлюбної, вінчаної від нешлюбної, і діти од нешлюбних жінок мали такі права, як і од шлюбних. Взагалі христіянський шлюб прості люде довго уважали за панську вигадку: мовляли, тільки для бояр та князів воно потрібно, і ще в XIV столітті митрополити мусіли пригадувати вірним своїм, щоб вінчалися з своїми жінками. Не без того бувало, що дехто мав і по дві жінки.
Проти сього виступало остро духовенство. Але були ще й инші вади в громадському житті, що проти них воно виступало, наприклад нахил до випивання. Уважали за законні „три чаші“ — се ще й отці духовні позволяли, а четверту вважали вже „отъ непріязни“. „Слово св. Василія“ каже, що по четвертій чаші „великі пани розпростирають на всіх свою любов, милосерде на бідних, хочуть помагати всім немічним і бідним; отці духовні учать своїх духовних дітей спасенію, звуть на покаяння, показують їм дорогу до небесного Єрусалиму“. Але все ж, каже „Слово“, аж сьома чаша „богопрогнівительна, Духа святого оскорбительна, ангел отгонительна, бісов возвеселительна“.
Нападалося духовенство й на надужиття правительства, на немилосердність до челяди, на немилосердну лихву. Те саме „Слово св. Василія“ каже: „Писано бо: недобрий догляд від лисиці курам, не добре льву пасти вівці, оден вовк всю череду смутить, оден тать (злодій) всю країну псує — так і при царі неправеднім всі слуги під ним беззаконні“. В иншому оповіданні росказується, як один князь на пиру спитав єпископа: „владико, де буде тивун на тім світі?“ Єпископ одказав: „там, де й князь“. — „Як то? — скипів князь: — тивун непра-
