„аби на Руси не було Руси“. Але старатися змінити віру руську — каже він — значить силкуватися знищити руський народ, а силкуватися знищити руський народ — чи не значить се задумувати знищити значну частину самої отчини (батьківщини), бо „віра східня не може бути знищена инакше як із знищенням народу руського“.
І козаки, посилаючи на сейм свої домагання, теж починають з того, що від владиків-уніятів треба забрати церкви і маєтности, а полишити при них владиків, висвячених патріархом.
Але з сейму нічого не привезли українські депутати. Про те, щоб скасувати унію, на сеймі не хотіли й думати, а радили „помиритися“, а про козаків ухвалили, що треба їх геть знищити і лишити тільки 2 тисячі (комісарам, що мали з козаками торгуватися, позволено було потаєнці лишити аж… 5 тисяч!) Стільки дав козакам та й усьому українському народови сей сейм!
Козаки тоді знов за своє: повитягали з кущів чайки та під Царгород! Олифера скинули з гетьманства, а вибрали Михайла Дорошенка (дід пізніщого славетного гетьмана Петра Дорошенка). За ті морські походи уряд польський покарав козаків: не платить жалування. Се не дуже було до вподоби козакам — ворожнеча до Поляків дужчає. А тут як на те у Витебску вбито арцибіскупа унїятського Кунцевича, що неймовірно знущався над православними. Король був лютий. Вислав комісію, і та десятки людей позасужувала на смерть, заборонила у Витебських церквах дзвонити і т. и. Се ще більше підлило оливи в огонь…
Року 1624 козаки зробили величезні походи під Царгород, а крім того Кримський хан Шагін-ґерай списав з козаками умову, що одні другим помагатимуть, коли буде потреба. Се перша умова козаків з Ордою, а пізніш ми чутимемо про неї не раз. Козаки тепер підняли голову. Між иншим, бажаючи добути собі од Москви „жаловання“, а духовенству (ченцям) „милостиню“, козаки з митрополитом пробували були просити царя Московського, щоб прийняв Україну й військо козацьке під свою руку. На се їм бояре одповіли: „з усього знати, що у вас самих про се гадка не зміцнилася і рішучої умови між вами нема“.
Року 1625 почався знову сейм, і на нього несподівано для всіх прибули козацькі посли. Вони домагалися перше — платні для себе; друге — щоб усі православні єпископи мали усі права й маєтности, а унїятських щоб не було; третє — щоб король потвердив Захарію Копистенського архимандритом Печерським (недавно перед тим його вибрано). Чи було б що з того — не знати, бо як раз під ту пору прийшли з Київа звістки, що там Запорожці розправилися з київським війтом Ходикою та попом Юзефовичем, що заходилися передавати православні церкви уніятам: обом їм одрубано голови. Після такої події на сеймі не хотіли й розмовляти про козацьку справу.
Козаки тим часом ходили морськими походами, а коли на Запорожжя приїхав польський посланець і просив їх не шарпати Туреччину,
