Дуже неприхильним оком дивилися Запорожці на те будовання, бо добре розуміли, за-для чого воно робиться. Проте кріпость на Самарі, на Запорожській землі, була збудована і найменована Ново-Богородицькою. Сюди призначений був воєвода, дяк (писарь) Московський і 4.000 чоловіка московського війська; посад, що був коло кріпості, заселено московськими людьми та потроху Українцями з усяких полків. Поблизу тієї кріпості був Самаро-Миколаївський Запорожський манастирь, котрий дуже поважали Запорожці. Ченці того манастиря, найбільше старі Запорожці, теж були невдоволені таким сусідом, як московська кріпость, і почали підбурювати проти неї Запорожців. Вертаючись з другого нещасливого походу на Крим, Голіцин провідав про те ремство та намовляння ченців; він обложив манастирь і, не вважаючи на прохання Кошового Івана Гусака і Запорожців, захопив усіх ченців до своїх рук і тяжко покарав їх — катував та мучив.
Після того на довгий час манастирь сей зробився пусткою, і не скоро повернулися до нього ченці. Сей вчинок ще більш обурив Запорожців проти Московського уряду та Гетьмана, котрого вони вважали за пособника йому. І справді, у 1692 році він радить урядові збудовати кріпость у Камяному Затоні. „Гетьман хоче другу Січ заводити, — казали Запорожці, — щоб нас до рук прибрати… Аби був здоров наш батько Дніпро, — ми собі другу Січ знайдемо!“ „Ще такого небажаного Гетьмана у нас і не було, — писав Кошовий Гордієнко. — Був-єси нам перше батьком, а тепер став вітчимом“. Отаке ремство одчахнуло їх зовсім од Гетьмана, і вони Запорожська згода з Ханом. почали листуватись із Кримським ханом та зробили з Татарами згоду. Се збентежило Мазепу, бо він саме тоді вже писав Московському урядові, що тепер як-раз час розпочати війну із Турками. Така рада була до душі молодому Цареві, і він справді почав гото-
