1791 року. Настав новий лад у Польщі, але зараз найшлися незадоволені новими порядками і тим, що на сеймі заборонено було вигукувати звичайне у польському сеймі „veto“ („не позволяю!“. Сим одним словом колись кожен шляхтич міг зірвати яку завгодно постанову сейму. Сі невдоволені вже на другий год скупилися у конфедерацію; на чолі її стали Фелікс Потоцький та коронні гетьмани Браницький і Ржевуський, котрі обернулися за допомогою до цариці Катерини. Цариця вислала своє військо їм на поміч, а проти них виступили: племенник короля Іосиф Понятовський і генерал Тадеуш Костюшко, але російське військо їх розбило. Катерина присилувала короля Станіслава зректися констітуції і пристати до конфедератів. Тоді, за згодою Прусії, зроблено другий розділ Польщи — 23 січня (января) 1793 року, і по ньому Росії досталася решта Білорусі, Поділля Полісся і Волинь, а Прусії: Велико-Польща, Куява і Мазовія; Австрія не брала участі у сьому розборі. Щоб ствердити сей розділ, Російський уповноважений у Варшаві Сіверс повинен був вговорити сейм, щоб він його ствердив. Сейм зібрався у Гродні, але що його не питали, не хотів нічого одказувати і завзято мовчав. Тоді Сіверс сказав, що не випустить з залі а-ні короля, а-ні депутатів доти, поки вони не почнуть говорити. Пройшло чимало часу. Вже й північ минула, вже й перша, друга, третя година, — ніхто ні пари з уст. Тоді якийсь депутат з Кракова Анкич промовив: „мовчать — то знак, що згодні“. Сеймовий маршал Білінський поставив тоді сеймові таке питання: „Чи згоден сейм на те, щоб сеймова комісія підписала сей розділ?“ А як знов ніхто нічого не одказував, то було записано так: „Сейм усіми голосами зробив постанову, щоб підписати розділ Польщи“. 25-го жовтня (октября) 1793 р. постанова ся була підписана. Сейм сей прозвали „німим“. Але ще до його постанови генерал Кречетніков розліпив скрізь по містах та містечках маніфест Цариці про те, що Польську Україну приєднано до Російської держави. Тим-то, чи говоривби він, чи мовчав — було все одно.
Саме тоді у Франції була революція, котра добре таки збентежила тогочасних монархів. Відгукнулася вона у Польщі новим повстанням, котре почалося у Кракові в березолі (марті) 1794 року під проводом того-ж таки Тадеуша Костюшки. Повстання те швидко обхопило всю Польщу. Костюшці по-первих поталанило розбити російське військо під Рославицями, але Прусія зараз увела у Польщу 40.000 війська, а Росія вислала своє військо під проводом генерала Суворова та Ферзена. Під м. Мацієвичами Костюшка було розбито і узято у полон, а Суворов підступив до Варшави, узяв її і у передмістьї її Празі вибив більш 12.000 жителів, — не дивлячися, чи старе, чи чоловік, чи жінка, — за те, що завзято не піддавалися. Короля Станіслава-Августа узято і одпроваджено у Гродно. Там він зложив свою корону і пробував аж до смерті Катерини. Імператор Павло I перевів його до Петербургу, і він там жив аж до смерти, а Польщу спільники поділили
