ральний суд: справи земельні, з городськими магистратами, то що. І писарь і Генеральні судді мали свої рангові маєтності: писарь 400 дворів, судді — по 300.
Генеральний Підскарбій — міністер фінансів. Завідував він Генеральною скарбовницею і скарбовою канцеляриєю і глядів усіх прибутків і видатків державних. Заведено сю посаду пізно, — аж за Гетьмана Данила Апостола.
Генеральний військовий осавул. Се мов теперішній „старший чиновник особих порученій“. Завідував він усіма військовими справами на Україні. Усі полковники були йому підвладні. Їх було при Гетьманові один, а опісля двох. Осавул мав рангову маєтність на 200 дворів.
Ще були два урядовці, котрі мали право засідати в Генеральній раді, — се Генеральний військовий хорунжий і Генеральний бунчужний. Вони були потрібні тільки для церемоній: Хорунжий носив хоругов на парадах і в поході, а Бунчужний носив бунчук (кій з кількома кінськими хвостами, привязаними до нього). Обидва сі уряди були й при полковникові та сотникові, — тільки бунчуки у них були менші.
Коли Мазепа задумав завести свою українську шляхту, він завів ще так званих бунчукових товаришів. Се була тільки почесна сторожа коло Гетьмана.
Генеральний арматний отаман був начальником усіх пушкарів.
Отсі усі урядовці, з Гетьманом разом — Генеральна старшина — і були центральний (осередковий) уряд на Україні. Далі йдуть полковники і полкова старшина, бо ціла Українська територия ділилася на провінциї, як нині ділиться в Росії на губернії, а в Австриї на повіти. За польського уряду на Україні було 6 до 8 полків. Від Хмельницького далеко більше, бо 20 до 30.
Після Зборівської умови установлено було 10 полків на правому боці Дніпра, а 10 на лівому. На правому були: Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Кальницький, Подольський, Брацлавський і Паволоцький. В Лівобережній були полки: Переяславський, Ніжинський, Київський, Чернигівський, Прилуцький.
