Протягом XVIII століття збулося поневолення Українського народа. Висше бачили ми, як від полтавського бою росийський уряд старався усякими способами підкопати самостійність України, як зменьшувано власть гетьманів, присилано росийських воєводів в українські землі, як випроваджувано з України козаків на війни в далеких землях, або на всякі тяжкі роботи.
В кінци 1775 року збурено Січ — гніздо козацької волі.
Року 1780 заведено в Гетьманщині таку саму ґуберніяльну управу, як була в Росиї. Скасовано малоросийську колегію, генеральний суд, генеральну і полкову управу і Гетьманщину поділено на три намісництва: Київське, Чернигівське і Новгород-сіверське. Року 1783 козацькі полки перемінено на росийські, полковникам дано чин бриґадирський, иньшій старшині лишено волю, або йти собі у відставку, або вступити до росийської служби, а з козаків утворено осібний стан свобідного селяньства. Иньших селян перетворено в хлопів, як у Росиї. Їм заборонено переходити з місця на місце і таким чином видано їх на поталу панів, котрі тільки й дбали про те, щоб з селянина витягнути як найбільше сили для роботи на панських ланах і щоб йому за се нічого не дати.
Тоді також зрівнано міста українські з московськими, а 1786 року відібрано українським монастирям їх маєтности, і визначено їм за те платню з державної каси.
Між тим упала Польща. Упала вона з власної вини, бо не вміла рядити собою, бо шляхта за богато брала для себе, а нічо не хотіла другим дати, бо замість упорядкувати свій власний, польським народом заселений край, вона захланно сягала по українські землі і замість кріпко держатися Балтийського моря, перлася над море Чорне. Війни з Хмельницьким та з гайдамаками підтяли єї до решти. І так 1772 р.
