Тим часом Мономах у 1097 р. скликав у Любчу (під Київом) усіх князів на раду, бо дуже йому хотілося покласти кінець незгоді поміж князями, що все тільки сварилися та билися поміж собою. І положили вони на раді тій, що за-для того, щоб не було ніяких сварок, кожний з них мусить займати свою „батьківщину“ і нею ділитися у своєму коліні. Поділилися вони землями так: Святополкові — Київ; Володимирові Мономахові — Переяславську та Ростовську землю; Давидові, Олегові та Ярославові Святославичам — Чернигівщину та Муромсько-Рязанську волость; Давидові Ігоревичові — Володимир (Волинський); Володареві Ростиславичові Перемишль; братові його Василькові — Теребовель. Поділивши так землі, вони положили на раді, щоб зараз таки усі князі привели свої дружини й одностайно стали на Половців та вигнали б їх з України. На тім і раду скінчили, на тім усі князі й хрест цілували.
По раді тій поїхали вони з Любча, та не вспіли доїхати й до своїх городів, як поміж ними почалася сварка: почав її Давид Волинський. Їдучи з Святополком київським, став він наговорювати йому, що ніби-то Володар, а особливо Василько Галицькі, надумали одняти од його, Святополка, Київський уділ. Святополк повірив і послухавши Давида, запросив до себе в гості Василька. А як той приїхав, звелів його звязати й оддати Давидові. Давид тоді покликав своїх конюхів, звязаного Василька поклали на віз і привезли у Звенигород (недалеко од Київа). Тут слуга Святополків виколов йому ножем очі. Як привезли Василька у Володимир до Давида, то той посадовив його у осібну хату й до неї приставив сторожу. Володар, довідавшися про те, що зроблено з його братом Васильком, пішов на Давида й визво-
