Степ і Тмутороканське князівство.В X столітті, як вже згадувалося, Руські оселі доходили аж до Азовського моря. Коли в кінці X і на початку XI в. кочовники одіпхнули Руську людність на північ, в Тмуторокані (на устю Кубани, на Томанському півострові) Русь держалася далі, і навіть волость ся уважалася дуже важною, бо посажено тут одного з старших синів Володимира — Мстислава (того, що побив Касогів і поборов князя їхнього Редедю). Пізніш, в 1060 р. там сидів Ростислав Володимирович (Галицький князь). Взагалі в XI в. Тмуторокань була пристановищем для князів-ізгоів: вони сюди тікали, як пізніш тікали деякі невдоволені на Запорожську Січ. Але з кінцем XI в. вже не чути про Тмуторокань — десь в половині чи в кінці XII в. загорнула її під себе Візантія.
Крім Тмуторокані багато Русинів було з давніх-давен в Криму. На Подоню в XI–XII вв. руські оселі задержались тільки по-де-куди, як от міста Біловежа, Шарукань. На нижньому Дніпрі (на устю Дніпра) було важне місто — Олешє (тепер Алешки): сюди привозили з Київа товари, а звідси вивозили в ріжні краї рибу. Належало воно до київських князів почавши з XI в. На нижньому Дунаї те-ж бачимо руські осади та волости. В Берладі (тепер Вирлата, на лівім притоку Дунаю), здається княжив Іван Ростиславич, прозваний Берладником. Коло нього було 6.000 Берладників — на пів військо, на пів промислова людність, зовсім як пізніщі козаки. В Берладь втікали князі-ізгої так само, як раніш в Тмуторокань. Нарешті до Руської держави належали не тільки переддунайські, але й деякі задунайські городи.
Так ми переглянули коротенько усі українські землі в XI–XII століттях.
Згадавши про те, як підупала Київська держава та утворились осібні українські провінції (землі), перейдемо до Галицько-волинської держави, що склалася на початку XIII в. і ціле століття заступала велику й славну недавно Київську державу.
Роман Мстиславич 1199–1205.Галицько-волинська держава не була вже державою усієї України, як Київ, а обнімала тільки Західню Україну: Землі Галицькі та Волинські. Початком її треба вважати той час, як Роман Мстиславич вдруге осівся в Галичу, по смерти останнього Ростиславича Володимира (найпевніш у 1199 р.). Усівся він в Галичі міцно. Се видно з того, що незабаром по тому він остро узявся до боярства — особливо дався в знаки тим, що були противні його князюванню з Галичині.
За свого князювання нагнав він великого страху Половцям — сильно розгромив їх двома походами; тремтіла перед ним і сусідня Польща, та й Литва зазнала од нього лиха. Він і Київську землю пригорнув до себе: тоді в Київі сидів за князя його тесть Рюрик Ростиславич. Роман двічи вигонив його з Київа і наостанці постриг його силомиць у ченці, а у Київі посадив сина Рюрикового Ростислава;
