Справді, в останніх десятиліттях, концентрація фінансового капіталу досягла неймовірних розмірів. Малюнок ненормального розподілу національних багацтв, викликаного капіталістично-фінансовою концентрацією, дав перед кількома роками американський сенатор Бора такими словами:
»Економісти обраховують, що у нас приблизно 3% населення контролюють 75% національного багацтва. Не хочу бути педантом і скажу, що в нас 4% розпоряджає 80% національного капіталу. З цього приводу я хотів би поставити на чергу дня одну проблему. Я зовсім не прихильник експропріяції майна цих 4%, але чи не було би справедливим, щоб решта 96% населення також прийняла певну участь у кермуванні національним майном? Доля цих 96% нам мусить бути ближчою, ніж інтереси 4%...«
Подібне явище вражаючо нерівномірного розподілу національних багацтв стало загальним і в Европі ще перед світовою війною; і тут майже в усіх країнах невеликі ґрупи маґнатів капіталу протиставлялися нації, що в значній своїй частині була навіть позбавлена вистачальної покупної сили для зужитковання випродуковуваних капіталізмом товарів. Скермовані концентрично, капітали окремих національних господарств зачали стикатися між собою в боротьбі за ринки — витворюючи політичні конфлікти, що розвязувалися силою зброї. Безпосереднім наслідком цієї економічної боротьби була й остання світова війна.
По світовій війні певний час мало місце буйне оживлення процесів капіталістичного господарства.
