Стомлені рухливим і одночасно непорушним днем, люди швидко засипали під зоряним єгипетським небом. Доречі, воно, здається, нічим не різниться від нашого. „Літке“ стояв причалений товстими кінцями[1] до берега, пропускаючи зустрічні пароплави. Потім одчалив і рушив далі на південь. Потім знову причалював і знову ждав. Ми просувалися надто поволі.
Ранком, другого дня, коли я прокинувся, ми проходили одним із озер, що їх перетинає канал. Береги каналу відступили на значну віддаль, але фарватер, позначений баканами[2], залишався вузький. Час од часу нам доводилось зупинятись, щоб пропускати вже остогидлі за ніч пароплави. На африканському березі виднілись невисокі гори, що круто спадали в наш бік. Щодалі частіш з'являлись мальовничі пальмові оази, канави з водою та маленькі станційки приміського сполучення каналом.
Канал прокинувся від сну й, окрім велетнів-пароплавів, що йдуть з далекого моря, тут
