одержують місцеву газету й довго розгадують псевдоніми авторів колючих і лайливих заміток, а решту вечорів ходять пити чай, закусуючи рибними делікатесами, затуляючи вікна, грають у карти й переказують незчисленні перекази один про одного. У карти грають, затуляючи вікна, бо запальна гра стала таке хоробливе явище, що місцевій владі довелося спеціяльно заборонити будьяку гру в карти.
Влітку, коли в „Ковші“ з'являється новий пароплав, місто оживає. І хоча в такі дні крамниця держспірту припиняє торгівлю, але веселі моряки вештаються по місту, вистоюють чергу біля перукарні, де китаєць перукар тримає клієнта по півгодини й, обдавши якоюсь вонючою, брудною рідиною, дере втроє. Купують свіжі балики, закуповують на факторії тютюн та пилочки для лобзиків, а вечорами переповнюють єдине кафе з земляною підлогою, де п'ють каву, ласують кисляком (простоквашею) і з-під столу підливають один одному спірт. У клюбі спільними силами моряків та місцевого активу влаштовується доповіді, концерти, вистави.
